“Меланхолія, яку можна станцювати” – таким є одне з багатьох визначень танго, танцю, що, без перебільшень, являє собою окремий всесвіт. Ми вирушимо до самого центру цього всесвіту – столиці Аргентини, Буенос-Айреса. Танго – танець спокуси і чуттєвості у дуже незвичному випуску програми “Музика”.Танго – танець, що більше скидається на обійми. Обійми,що сповнені чуттєвості, спокуси і еротики.Хореограф Хорхе Фірпо пояснює: “Для танго потрібно двоє. Двоє людей, що сплітаються у танці… Танго – це коли чоловік веде, і запрошує жінку рухатися разом з ним. Але чоловік також має враховувати ритм, в якому рухається його партнерка. Тут повинна бути гармонія, союз двох людей і двох тіл.”...
Так само як Хорхе Фірпо, Аврора Лубіс вже тридцять років – танцюристка і хореограф. У доброго tanguero (виконавця танго) має бути три якості – імпровізація, креативність і фантазія. Але Аврора вважає, що і цього не досить.
“Таємниця насправді ось у чому – як мені колись сказав один чудовий танцюрист, коли я вперше потрапила на мілонгу: “Аврора, у танго ти мусиш рухатися так само, як рухаєшся завжди, от і все. Лише уяви, що ти в обіймах іншої людини.”
Видатний аргентинський композитор Енріке Дісеполо казав, що танго – сум, який можна станцювати. Аврора ж вважає, що не тільки сум.
“Я думаю, що станцювати можна не лише сум, але і щастя, і страждання, і навіть зраду , і нове знайомство, і прощання, і ціле життя!”
“У танго я відкриваю своє серце, я відчуваю кожен вигин свого тіла і тіла свого партнера. Магія танго саме у цьому зближенні двох людських істот. Ви зазираєте одне одному у вічі, ви танцюєте, ви кохаєтеся!”
Танго почало розвиватися наприкінці 19 ст. Його коріння сягало у танці чорношкірих рабів.
Танець швидко набув популярності серед найнижчих верств суспільства. Заробітчани з сіл, дрібні злодії, бідні імігранти з Іспанії та Італії, які жили у тісноті припортових кварталів, – саме вони першими почали виконувати танець, що швидко завоював цілу Аргентину.
Сьогодні танго танцюють сотні тисяч пар, які ставлять перед собою завдання опанувати мистецтво пристрасті.
Хорхе Фірпо каже, що цей танець не можна відокремити від аргентинської самобутності.
“Ми аргентинці прив‘язані до свого району, до місцевої пивнички, де збираємося, аби потеревенети про футбол чи політику. Ми намагаємося розв‘язати усі проблеми світу. Батьки, діти, друзі, коханці – усе це у наших розмовах, а також у піснях, під які ми танцюємо танго. Танго визначає нашу культуру, самих нас. Не знаю, чи зміг би я без танго жити…”
Танго є чи не найбільшою туристичною привабою Арентину. Щороку десятки тисяч іноземців приїжджають сюди, аби навчитися танцювати.
Комментариев нет:
Отправить комментарий